Саме 24 серпня минулого року Ярослав востаннє вийшов на зв’язок з родиною. Під час телефонної розмови син запевняв свою матір, що з ним усе гаразд. Але, на жаль, після того Людмила Михайлівна Дрьоміна так і не дочекалася знову почути голос свого Ярослава. Майже рік рідні, друзі й знайомі чекали на вісточку про Ярослава, збирали будь-яку інформацію, яка б вказала на його долю, сподівалися, що він у полоні і згодом об’явиться. Але в червні 2015 року, після експертизи ДНК, батьки отримали страшну звістку, що їхній син загинув під Іловайськом і був похований на алеї безіменних військовослужбовців у Запоріжжі. Коли останки Ярослава привезли на малу Батьківщину, його зустрічали сотні односельців зі словами "Герої не вмирають!", стоячи на колінах зі свічками в руках. В останню путь захисника Вітчизни проводжали сотні хащуватців і мешканців району.

Право відкрити меморіальну дошку було надано батькам і рідним героя. Присутні вшанували пам’ять загиблого земляка хвилиною мовчання і поклали квіти до меморіальної дошки. Прозвучали пісні "Мамо, не плач" і "Реквієм". Діти декламували вірші. Учениця школи О.С. Балакіна прочитала авторський вірш "Пам’яті Ярослава Дрьоміна". Настоятель храму у с. Хащувате отець Олександр освятив меморіальну дошку. А сільський голова В.М. Кузнєцов разом із директором школи О.М. Вдовиченко розповіли біографію Ярослава.

Від імені Президента і Прем’єр-міністра України голова районної ради вручив батькам відзнаку Ярославу Дрьоміну (посмертно) — нагрудний знак "За мужність і відвагу".

По завершенні мітингу з нагоди відкриття меморіальної дошки Ярославу Дрьоміну його учасники відвідали виставку"Хоробрі серця", яка створена у школі. В її експозиції –  фото і розповіді про земляків, які захищали Україну в зоні проведення АТО.